Визначення напрямку і швидкості руху підземних вод
В процесі гідрогеологічних досліджень для вирішення багатьох завдань (виявлення умов формування і руйнування родовищ корисних копалин, міграції хімічних і біологічних компонентів, прогнозу зміни якості підземних вод та т. ін.), часто виникає необхідність визначення напрямку і швидкості руху підземних вод.
Напрямок руху підземних вод співпадає з уклоном поверхні їх рівня. Він ні є постійним і змінюється в залежності від умов живлення і дренування водоносного горизонту. Наприклад, в долинах більшості рівнинних річок під час межені річка дренує підземні води, в наслідок чого їх рух спрямовано в бік її русла. Коли настає повінь річка живіть водоносні горизонти і потік підземних вод змінює свій напрямок.
Основним методом визначення напрямку руху потоку підземних вод є використання карт гідроізогіпс або гідроізоп’єз. Перпендикуляр проведений до ізоліній рівнів води по схилу потоку й покаже напрямок руху.
При відсутності карт для встановлення відмітки рівня підземних вод закладають 3 свердловини, які розташовують у вигляді рівнобічного трикутника, відстань між вершинами якого від 50 до 100 м (в залежності від рельєфу і розмірів дослідної ділянки). За встановленими позначками рівня шляхом інтерполяції складають план ізоліній, за яким визначають напрямок руху потоку підземних вод (див.рис.4.17.).
В тому випадку, якщо відсутні карти і достовірні данні про рівні підземних вод, використовують геофізичні, індикаторні і радіоіндикаторні методи.
Геофізичні методи визначення напрямку руху підземних вод – це фотографування у свердловинах конусів розповсюдження барвника від точкового джерела, метод зарядженого тіла, колові виміри природного потенціалу, виміри інтенсивності конвективного переносу тепла у різних напрямках від теплового датчика і т.ін.
Найперспективнішим і найбільш точним є односвердловинний метод фотографування конусів виносу від точкового джерела барвника, при якому періодично фотографують конуси барвника, що розповсюджуються від спеціальної капсули. Фотографування виконують на фоні стрілки магнітного або гіроскопічного покажчика.
За один спуск виконують до 50 фотографій, а для отримання надійних результатів достатньо 4-5 знимків. Напрямок руху підземних вод визначають за напрямком конуса виносу барвника.
Рис.4.17. Схема розташування свердловин (1-2-3) для визначення напрямку руху підземних вод:
А – свердловини, пробурені для визначення швидкості руху потоку.
Цей метод простий у виконанні, не потребує великих витрат і узгодження з органами Санепіднадзору. Однак він може використовуватись при швидкостях фільтрації не нижче 0,5 м/добу і не застосовується у породах з нерівномірною і нечастою тріщинуватістю.
За часом існування конуса виносу барвника орієнтовно визначають і швидкість фільтрації.
Індикаторні методи дозволяють визначати не тільки напрямок, а й дійсну швидкість руху підземних вод.
Дійсна швидкість руху підземних вод являє собою швидкість руху води в порах і тріщинах порід. Визначення її необхідно для оцінки можливості виникнення суфозійних явищ, встановлення шляхів фільтрації в закарстованих і сильно тріщинуватих породах та для інших цілей.
Дійсна швидкість руху підземних вод vд більше швидкості фільтрації v за рахунок того, що при розрахунках v витрату відносять до всієї фільтруючої площі, а не до її проникної частині (порам і тріщинам).
Дійсна швидкість руху підземних вод vд і швидкість фільтрацій v пов’язані між собою наступною залежністю:
vд = v / nа , (4.14.)
де nа – активна в фільтраційному відношенні пористість породи, яка дорівнює різності між повною пористістю n0 та об’ємним вмістом зв’язної води nc і затисненого повітря nз , тобто na = n0 – nc – nз .
Визначення дійсної швидкості руху підземних вод в польових умовах зводиться до запуску тих або інших індикаторів в пускову свердловину (або шурф) та їх виявлення в спостережу вальній виробці. Час проходження індикатора між двома точками t та відстань між ними L й надають можливість визначити дійсну швидкість руху підземних вод:
vд = L/t, (4.15.)
Спостережу вальні свердловини або шурфи розміщують в напрямку руху потоку. Якщо ж напрямок руху невідомий, то спостережу вальних виробок намічають декілька і розташовують їх в різних напрямках, але на однаковій відстані від центральної виробки (див.рис.4.18.).
Відстань між центральною і спостережу вальними виробками обирають в залежності від фільтраційних властивостей водоносних порід (від 0,5 до 50 м) – чим більша водопроникність порід, тим більша відстань, і навпаки: для суглинків і супісків 0,5 – 2,0 м, пісків 2,0 – 8,0 м, гравійно-галечникових відкладів і сильно тріщинуватих порід 5,0 – 15 м, закарстованих порід 15 – 50 м і більше. Кількість спостережу вальних виробок може змінюватись від 1 до З при відстані між ними 0,5 – 2,0 м.
Поява індикатора в спостережу вальних виробках встановлюється хімічним, електролітичним і колориметричним способами (перші два найбільш надійні та точні).
Рис.4.18. Схема розташування свердловин при визначенні дійсної швидкості руху підземних вод:
А-центральна (дослідна) свердловина;В,С,D – спостережу вальні свердловини
Хімічний спосіб полягає у визначенні концентрації розчину солі в спостережу вальній виробці за допомогою хімічного аналізу.
Цей спосіб застосовують при неглибокому заляганні водоносного горизонту з прісними водами. Найчастіше в якості індикатора використовують хлористий натрій – кухонну сіль, застосовується також хлористий кальцій та хлористий амоній.
При відстані між центральною і спостережу вальними виробками до 3 м використовують 3 – 5 кг NH4Cl, від 3 до 5 м – 5-10 кг CaCl 2, більш 5 м – 10-15 кг NaCl . Для запуску індикатора використовують порожнистий циліндр, закритий знизу пробкою, що утримується тросом.
Електролітичний спосіб відрізняється від хімічного лише способом визначення наявності і концентрацією солі в спостережу вальній свердловині. Найчастіше використовують NH4Cl. Фіксація руху електроліта між свердловинами та поява його в спостережу вальній свердловині проводиться за допомогою спеціального електровимірювального обладнання.
В спостережу вальні свердловини на дротах опускають електрод – мідний чи латунний стрижень, ізольований від обсадних труб. Дроти включені до електричного ланцюга, в склад якого входить джерело струму (3-5 елементів по 4-4,5 В), міліамперметр, вимірник опору (реостат), обсадні труби або фільтр свердловини (див.рис.4.19.).
При доторканні електрода до води ланцюг замикається і виконується вимір її опору. Для спостереження за рухом електроліту, який переміщується разом з потоком підземних вод, центральну і спостережу вальну свердловину також з’єднують електричним ланцюгом.
Про момент появи в спостережу вальній свердловині розчина солі судять по збільшенню електропровідності води (сила току при цьому максимальна, а опір підземних вод мінімальний).
Рис.4.19. Схеми дослідних установок для вимірювання електропровідності порід у свердловинах:
А – міліамперметр; В – джерело струму (батареї); С – реостат.
Колориметричний спосіб полягає у визначенні часу проходження розчину барвника між пусковою та спостережу вальною свердловинами.
В ролі індикаторів використовуються такі забарвлюючі речовини: для лужних вод – флюоресцеїн, флюорантон, еозин, еритрозин, червоне конго та ін.; для кислих вод – метиленова синька, анілінова голуба, конго червоне 2К, понсо червоне та ін.
Забарвлюючу речовину вводять у воду пускової свердловини у вигляді розчину. Наявність і концентрація забарвлюючої речовини у спостережу вальних свердловинах встановлюється шляхом відбору з неї проб води та їх аналізу за допомогою флюороскопа.
Флюороскоп – це набір з 10 скляних трубок з розчином-стандартом, концентрація якого змінюється від 0 до 5%.
Проби води порівнюють з розчинами-стандартами тієї ж самої забарвлюючої речовини різної концентрації.
Часом проходження розчину вважають час від моменту запуску барвника в пускову свердловину до моменту найбільш інтенсивного забарвлення проб води зі спостережу вальної свердловини.
Радіоіндикаторні методи дозволяють визначати напрямок і дійсну швидкість руху підземних вод, використовуючи як односвердловинний спосіб, так і спосіб зі спостережу вальними свердловинами.
Радіоіндикаторні методи із використанням спостережу вальних свердловин аналогічні за методикою розглянутим вище індикаторним методам.
В спостережу вальній свердловині фіксується поява індикатора (сполуки, що вміщують131I, 82Br, 51Cr, 60Co, 3H, 86Rb, 35S, 24Na та ін.) і час його пересування від пускової до контрольної свердловини використовують для визначення дійсної швидкості фільтрації.
Контроль за пересуванням ізотопів проводиться шляхом заміру інтенсивності випромінювання і визначення їх концентрацій.
Сутність односвердловинного радіоіндикаторного метода полягає у проведенні спостережень за зміною в часі концентрації введеного у свердловину радіоіндикатора за допомогою спеціального свердловинного зонда, що дозволяє визначити витрату, дійсну швидкість та напрямок руху потоку підземних вод.
Можливість використання радіоіндикаторів низьких концентрацій, їх порівняно невелика сорбційна здібність і висока точність визначень обумовлюють великі перспективи використання радіоіндикаторних методів для вирішення різноманітних гідрогеологічних завдань.
