Пермський період для Історичної Геології
Пермський період (система).
Загальна характеристика. Початок – 280, закінчення –235 млн. років тому, тривалість 45 млн. р. Це єдина з геологічних систем, яка виділена на території СНГ (Росії). Відклади пермі широко розповсюджені в Європейській Росії, під різними назвами відомі ще “рудознавцям”, тому що з ними пов’язані поклади мірі, солей й соляні джерела. Ще в 1831 р. професор Гірничого кадетського корпусу Д.І.Соколов довів синхронність цих відкладів червоному пісковику Германії (який пізніше був віднесений до пермі), а в 1839 році виділив їх в якості самостійної системи, але не дав їй назви.
В 1841 р. російський геолог Г.П. Гельмерсен показав пермські відклади на геологічній карті Європейської частини Росії, використав назву “пермський пісковик”.
Система була виділена в 1841 році англійським геологом Родеріком Мурчісоном, який і дав їй назву “пермська система”. В СНГ пермська система поділяється на два відділи й сім ярусів. Їх стратотипи знаходяться в Передураллі та Європейській частині Росії. Але через значні відміни в складі пермських фауни і флори в різних районах світу, що викликане ізольованістю морських басейнів й контрастністю кліматичних умов, встановлення цих ярусів забруднене.
Тому в Західній Європі, та Північній Америці прийняті інші схеми поділу пермської системи. По цій же причині вироблена самостійна шкала для пермських відкладів Тетісу.
Пермський період був часом, коли завершувався герцинський тектогенез. Серед порід, що формувались в цей час значна роль належала лагунним і континентальним відкладам. Серед лагунних порід поширені кам’яна та калійна солі, гіпси, доломіти, ангідрити, хемогенні та оолітові вапняки, які звичайно чергуються з тонко відмученими глинами та алевритами.
Серед відкладів континентального походження виділяються піщано-глинисті строкаті та лімнічні вугленосні породи. З морських відкладів пермі розвинені конгломерати, пісковики, різноманітні, органогенні вапняки, сланці, піщано-глинистий фліш.
Вулканогенні породи у складі як морських так і континентальних формацій поширені в Західній Європі, Азії, на Уралі, займають величезні площі на Сибірській платформі.
Органічний світ та його особливості.
В морях були поширені форамініфери (особливо фузуліни й швагерини); замкові брахіоподи, гоніатіти, які досягли розквіту в ранній пермі, в пізній пермі змінились цератітами. Було багато пелеципод, гастропод, остракоди та конодонтів; а також риб, що опанували морські, прісноводні й солонуватоводні басейни.
Стегоцефали продовжували розквіт в ранній пермі, в пізній пермі згасли, поступившись місцем плазунам. Численні рештки цих тварин відомі в відкладах верхньої пермі Південної Африки, Північної Америки (штат Техас).
На території Росії вони вперше знайдені в басейні Північної Двіни в 1895 р. В.П.Амалицьким, де знайдені хижаки, наприклад Inostrantsevia, так й великі (довжиною до трьох м) незграбні травоїдні парейзаври.
В кінці пермі вимерли фузулініди, чотирипроменеві корали, табулят, більшість брахіоподи, гоніатіти, ортоцератіти, древні представники голкошкірих, останні трилобіти, багато древніх риб й ряд хребетних.
Наземна флора пермі – це збіднена флора карбону, але вона відрізняється присутністю хвойних. В другій половині пермі склад флори починає мінятися. Ці зміни були особливо різкими в зоні тропічного клімату, де з пізньої пермі почався мезофіт – ера розквіту голонасінних рослин, представлених хвойними, цикадовими й гінкговими. За межами тропічної зони мезофіт почався з тріасу.
Стратиграфічно-важливі групи
Фузуліни: Pseudofusulina, Schwagerina, Neoschwagerina, Sumatrina тощо.
Кнідарії значно бідніші за карбонові. З табулят знайдені: Tetraporinus, Michelinia, Pseudofavosites – майже всі вимирають під кінець пермі.
Верхньопермські табулят здебільшого дрібні форми, які переходять до паразитарного способу життя. Закінчують існування ругози – Caninia, Timania, Ufimia, Lonsdaleia.
Трилобіти при ще дуже широких ареалах представлені незначною кількістю родів: Phillipsia, Paraphillipsia, Griffithides, Neoproetus – які зникають в кінці пермі. Відомі інші членистоногі, серед яких остракоди та комахи.
Серед молюсків найбільше значення мають головоногі: Liroceras, Domatoceras, Parapinacoceras, Scyphoceras. Вимирають бактриди. Дуже розвинені амоноідеї – агоніатіти: Sundaites, Aktubinskia, Medlicottia. Спочатку дуже поширені, але в кінці пермі повністю вимирають гоніатіти (сутурна лінія без розсічення) – Thalassoceras, Timorites, Cyclolobus, Paragastrioceras.
З’являються цератітіди (сутурна лінія з розсіченими лопастями) – Otoceras, Xenodiscus. Серед бівальвії багато солонувато водних (Psedomonotis, Schizodus, Avicula) та прісноводних (Antracosia, Antracomya, що відомі ще з карбону, а також виключно пермські – Oligodon, Palaeomutella).
Брахіоподи характерні – Richthofenia, Lyttonia, Terebratula, Choristites, Strophalosia, переважна більшість їх наприкінці пермі зникає.
Хребетні – вимирають акантоди, зменшується кількість акул, з’являються акули з спіральною верхньою щелепою – Helicoprion. Серед кистеперих з’явилися родини целокантид (її представник Latimeria живе біля Коморських островів в Індійському океані). Прогресують кісткові промінепері (Platysomus, Palaeoniscus) як в морських так й у прісних водах.
Наземні хребетні через посуху зазнали значних змін у складі: з амфібій далі панували стегоцефали, серед яких з’явились форми, що пристосувались до життя в сухих лісових та степових умовах. Плазуни досягли великої різноманітності, їх розмноження і розвиток не залежали від наявності водойм.
Відомі два головних центри проживання і розвитку хребетних. Це південні й південно-західні штати США (Техас, Оклахома, Нью-Мексико, Канзас), де рештки поховані в континентальних відкладах нижньої пермі; та Південна Африка, де фауна пізньої пермі. В Американській провінції з амфібій характерні – Eriops (0,6 m), Cacops (0,5 m), батрахозаври, або жабо ящери, – Seymouria, Diplocaulus.
Серед рептилій велику групу тут становили примітивні плазуни – котилозаври. Це справжні наземні тварини розмірів від ящірки до бегемота. Характерні їх представники – рослиноїдних Diadectes та молюскоїдні Labidosaurus, Romeria.
Другу групу рептилій становили звіроподібні, переважно хижаки – пелікозаври, з кістковими виростами на хребцях, що утворювали високі захисні гребні.
Розмір їх досягав 3,0 м – Sphenacodon, Dimertodon, Edaphosaurus.
В Африці рештки хребетних знайдено на півдні Капської провінції та Наталю, а також у районі о. Ньяса в породах гондванської серії, зокрема в пермсько-тріасовій світі (серії) Бофорт.
Відклади містять величезну кількість родів й видів хребетних, причому їх комплекси вгору за розрізом змінюють один одного. Фауна пермських хребетних тут істотно відрізняється від північноамериканської й має ряд спільних рис з пермською фауною східної частини СЄП й Шотландії. Переважають рептилії.
Порівняно нечисленні амфібії належать до стегоцефалів або лабіринтодонтів (Rhinesuchus). Серед плазунів різні за способом життя та виглядом тероморфи (Jonkeria, Moschops, Titanosuchus, Dicynodon) та рослиноїдні котилозаври (Pareisaurus, Pareisuchus, Bradysaurus тощо). Це великі незграбні рослиноїдні тварини, що досягали 2,7 м довжини, 1,2 м висоти, їх шкіра на спині й на боках вкрита панциром.
На СЄП (в Росії) рештки пермських хребетних знайдено в континентальних відкладах верхньої пермі Волго-Окського, Печоро-Двінського басейнів та Приураллі. Комплекс фауни подібний до південноафриканського.
Разом з ними знайдено рештки глосоптерисової флори й прісноводних молюсків антракозій, також характерних для Гондвани. Тут знайдено лабіринтодонті амфібії (Kotlassia, Dvinosaurus, Buzulukia), котилозаври (Pareisaurus), звіроподібні тероморфи (Inostrancevia, Dvinia, Permocynodon).
В пермі відбулась також зміна в складі рослинного покриву. В центральній – тропічній провінції в ранній пермі, ще існували лепідолітові (Sigilaria, Lepidophloios), хвощові (Schizoneura, Phyllotheca), багато папоротевих, серед яких справжні папороті (Calipteris, Pecopteris).
У складі примітивних голонасінних чимало насінних папоротей, глосоптеридних (Glossopteris, Gangamopteris, Gigantopteris) та кордаїтових (Cordaites, Noeggerathiopsis).
В кінці ранньої пермі з’явились перші хвойні (Walchia), саговникові й гінкгові. У пізній пермі головне місце в комплексі рослин належить хвойним (Walchia, Voltzia, Lebachia, Araucarioxylon) та цикадовим (Taeniopteris, Nilssonia, Pterophyllum). У гондванській та тунгуській провінціях, де в карбоні плаунові займали незначне місце, зміни в складі флори в пізній пермі менш чіткі.
Наприкінці пермі вимирають гоніатітіди, трилобіти, табулят, ругози, бластоїдеї, давні морські їжаки, майже всі спіріферіди, продуктіди, фузулініди, швагереніди.
З хребетних – стегоцефали, примітивні рептилії, багато акантод, кистеперих, дводишних та давніх променеперих риб. З рослин зникають гігантські плавунові, давні папоротеподібні, каламітові, клинолисті, багато насінних папоротей, глосоптеридних та кордаїтів.
Загальна палеотектонічна схема на початок пермі:
Платформи: Ангарида (Лавразія) складалась з СЄП, Західної Європи, (Германська западина), Північна Америка (Техас, Оклахома) – західна Ангарида; Таймир, Сибірська платформа, Китайська платформа – східна Ангарида; Гондвана: Бразильська, Індійська, Австралійська, Антарктична.
Складчасті системи: Західноєвропейська каледонсько-герцинська система; Урало-Тяншанська; Верхояно-Чукоцька; Східно-Азійська; Монголо-Охотська; Альпійсько-Гімалайська; Кордильєрська та Східно-Австралійська системи.
Палеогеографічні умови й особливості осадконакопичення на платформах: В Ангариді – Східна Європа – класична область розвитку пермі – західний схил Уралу, Передуралля та східна частина Російської плити: докунгурські відклади (ашельський, самарський, кунгурський яруси) в західних районах складені вапняками, мергелями, доломітами з численними форамініферами – це осадки теплого мілководного моря.
На схід вздовж західної окраїни Передуралля на сотні км тягнуться ланцюги рифових масивів, створюючи бар’єрний риф, побудований гідроїдними та моховатками, коралами, криноідними, форамініферовими та брахіоподовими вапняками. Висота рифів від кількох до 600 -1000 м. Довжина – 2-3 км. Поховані рифові масиви часто є пастками нафти.
На схід від смуги рифових вапняків – глинисті вапняки з форамініферами потужністю кілька м. Ще далі на схід з’являються спочатку алеврито-глинисті, піщано-глинисті і, нарешті, на самому сході Передуралля й на західному схилі Уралу – грубоуламкові відклади. Зі складу гальок зрозуміло, що руйнувався Урал, який був значної висоти, мав льодовиковий покрив…
Присутність форамініфер та гоніатитів в цементі галечника свідчить про те, що продукти руйнування потрапляли в прибережну частину морського басейну. Який тягнувся від Передуралля вздовж східної частини СЄП.
В ранній пермі Герцинська складчастість захопила вже західну частину Уральської геосинкліналі, де виникла молода гірська споруда. Західніше, в Передуралля та на сході Російської плити, розташувалось успадковане від карбону тепле море нормальної солоності, з рифами, відмілинами й глибоководними западинами.
Потужність докунгурських відкладів від кількох м до кількох сотень м – на сході.
Кунгурський ярус на східному краю Руської плити складений доломітами, з прошарками ангідритів, гіпсів та глин. В Передураллі кунгур представлений соляною товщею до 1200 – 1600 м. На півночі Середнього Уралу (Солікамськ) крім галіту є калійні солі. А на самій півночі Уралу, в Печорському районі кунгур – паралічний вугленосний.
Пізньопермські відклади в Передуралля – червоноколірні та строкаті пісковики, алевроліти, глини континентального походження рідко з рештками фауни й флори. В західній частині розріз більш складний.
На червоноколірних породах уфимського ярусу залягають карбонатно-глинисті відклади казанського ярусу з рештками численної, але одноманітної морської фауни. Що є покажчиком ненормальної солоності моря. В східному напрямі брахіоподові черепашники заміщуються пелециподовими, а потім континентальними осадками, а на південному заході – (Сольілецьк) – соленосними відкладами.
Д.В.Наливкин порівнює казанське море з сучасним Каспієм. Казанське море сполучалось на півночі з океаном й розпріснялось ріками з Уралу, було оточено пустельним суходолом. У моря була гірко-солона затока.
Коли море зникло, територія Східної Європи перетворилася на величезну пустелю (як Каракуми, або Сахара). У верхньопермських річкових відкладах в басейні Північної Двіни знайдено унікальні повні кістяки та окремі кості травоїдних парейзаврів та хижих іностранцевій.
В Донбасі в ранній пермі також існував відмираючий геосинклінальний басейн: картамиська (світа мідистих пісковиків) – алевроліти, аргіліти, пісковики, вапняки, прояви мідних мінералів (500-1200 м); микитівська світа (гіпсо-доломітова) – гіпси, доломіти, вапняки, алевроліти, аргіліти (100 – 250 м) з брахіоподами, амоноїдеями, бівальвіями та форамініферами;
Слов’янська світа (кам’яна сіль, гіпс, ангідрити, доломіти, вапняки, сланці з коралами та брахіоподами – 200 – 250 м); краматорська світа (ангідрит, пісковики з поодинокими форамініферами, сланці, кам’яна та калійна солі – 50 – 225 м). Всі світи беруть участь у будові Донецької складчастої структури.
Сибірська платформа, як й у карбоні, тут панував континентальний режим. Лише Хатанзька западина та Верхоянський передгірний прогин зазнавали трансгресій моря, яке наступало з Верхоянської геосинкліналі.
Головною подією в пермі було подальше занурення Тунгуської западини і накопичення в ній континентальних порід. У пізній пермі цей процес викликав розколи цоколю та багаторазові виверження основних лав – трапів.
Відклади пермі (разом з карбоном та тріасом) утворюють тунгуську серію, в нижній частині якої пісковики, глини, алевроліти та численні пласти кам’яного вугілля (місцями потужні до 70 м); в верхній частині багато пластових трапів, туфів та туфітів, які перешаровуються, а потім заміщують осадочні породи.
Траповий вулканізм охопив не тільки тунгуську западину, а й суміжні частини платформи.
У Хатанзькій западині пермська морська лише знизу – переверстування морських мілководних і континентальних, де-не-де вуглевмісних порід, а у верхніх верствах – континентальними вугленосними відкладами, туфами і туфітами.
У Верхоянському прогині перм виключно морська карбонатно-уламкового складу.
Китайська платформа – Північна частина піднялась вище базису ерозії. Пермські континентальні відклади (до 350 м) відкладались лише в западинах в Ордоському та Шандунському щитах, в горах Наньшань, хр.Ціньлінь та інших, у пролювіальних, річкових та озерно-болотних фаціях.
Місцями з пластами вугілля, рештками флори і солонувато водних безхребетних. Найбільше поширена верхня перм.
Південна частина розширились морські басейни, що залишились від пізнього карбону, утворився єдиний, найбільший в палеозої басейн. Який мав багато островів та заток, але судячи з фауни, добре сполучався з Східно-Азійським та Тетісом. Перм 200 – 800 м – вапняки, пісковики, сланці підводні ефузиви. На суші залізорудні породи, боксити, вугленосні породи.
Канадська платформа: рання перм – морська лише на захід від р. Міссісіпі, де відкладались органогенні вапняки, карбонатні глини, доломіти, а потім – товщі глин та алевритів, що чергування з пластами гіпсів, ангідритів, калійні солі; пізня перм – лагуни утримувались тільки на півдні, а до кінця періоду зникли. Потужність пермських відкладів варіює від десятків до 2500 м, збільшуючись на південь.
У південно-західній частині платформи перм виходить на денну поверхню, або перекрита четвертинними відкладами, а до Мексиканської затоки занурюється на глибину (понад 4000 м), ховаючись під відкладами мезокайнозою. Тут за даними буріння, перм містить потужні поклади солі, що утворює численні куполи, з якими пов’язана нафта.
Германська западина – нижня перм – структурно незгідна породам нижнього карбону, що викликано судетською фазою складчастості, складена континентальними, переважно червоноколірними конгломератами, пісковиками, алевролітами, глинами з про верстками вугілля й глинистих вапняків: рештки ракоподібних, пелеципод, риб, амфібій.
Ця товща має назву “мертвий червоний лежень”. Гірняцька назва порід, що підстеляють (лежень) рудну товщу й не мають руди (мертві). Потужність від кількох десятків м краями й до 1200 м в її центральній частині. Це орогенна формація.
Вище нове структурне неузгодження, що викликане заальскою фазою орогенезу. Конгломерати (2-3 м) та вище – малопотужна, але слідкується на значній площі, – пачка бітумінозних аргілітів зі скупченням сульфідів міді, срібла, цинку та інших металів (знамениті) мідисті сланці.
Відсутність бентосу. Характер поховання зустрінутих тут рештків риб, збагачення органічними рештками свідчать про відновлювальний режим та несприятливий для існування тварин газовий склад.
Вище рудоносної пачки – вапняки та доломітизовані вапняки (цехштейн) потужність кілька м, з рештками численної, але одноманітної (відрізняється від казанської) фауни. Це відклади моря з ненормальною солоністю, що досягало Шпіцбергену та Гренландії.
Верхня частина розрізу: переверстування глинистих порід, ангідритів, кам’яної та (зрідка) калійної солі. Потужність соленосної товщі досягає кількох сотень метрів. Верхня перм складає підґрунтя платформного чохла.
Гондвана в пермі – суша (як і в карбоні) тільки кліматичні умови зазнали значних змін. Ще до початку пермі зникло зледеніння на Бразильській й Африканській платформах, а наприкінці ранньої пермі – на Австралійській й Антарктичній.
На Бразильській платформі осадконагромадження зафіксовано в Паранаїбській та Паранській западинах.
У ранній пермі там існували великі водойми: перша – прісноводна замкнена, друга – значно більша – сполучалась з Арктичним басейном. Наприкінці епохи, внаслідок піднять, які збігаються з горотворними рухами в Андах, цей зв’язок припиняється.
В Паранській западині, де розріз більш повний, рання перм – переверстування бітумінозних сланців, пісковиків, скременілих вапняків та аргілітів з рештками глосоптеридної флори, невеликих морських рептилій (Mesosaurus) риб, брахіоподи та бівальвії; пізня перм – строкаті породи – свідчення посушливого клімату, з рештками мезофітних рослин і прісноводної фауни.
На Сахарсько-Аравійській плиті перм в окремих депресіях – червоноколірні пісковики та глини.
У Центральній й Південній Африці в численних западинах успадкованих від пізнього карбону, тривало накопичення континентальної серії кару (світа екка) – гумусова ні уламкові породи з рештками глосоптеридної флори та хребетних – за ранньої пермі та строкатих теригенних відкладів, місцями (Капська западини) з численними кістками хребетних (світа бофорт) – за пізньої пермі.
На Індійській платформі перм (домадерська світа) є продовженням серії кару, що складається з озерних, болотяних й алювіальних порід з пластами вугілля та ангідриту, залишками рослин, амфібій та ганоїдних риб.
Австралійська та Антарктична платформи за ранньої пермі – як й за пізнього карбону – тут переважали льодовикові відклади, що чергуються з гумусовими пісковиками й глинами, з рештками глосоптеридної флори, а верхня – виключно озерно-болотні породи, також з залишками рослин й пластами вугілля.
Про великі масштаби зледеніння Австралійської платформи свідчать численні сліди діяльності льодовика, які збереглися в різних її частинах. Останній, як й у карбоні, насувався на платформу з гористої суші, що була десь на півдні, а також з Кордільєр Австралії.
Значною подією у пермі було утворення великих прогинів у східній частині Гондвани та трансгресія по цих прогинах вод Тетісу. Утворенням цих прогинів (заток Тетісу) почалось формування западин Індійського океану.
Найбільша Мадагаскарська. Друга утворилася вздовж західного краю Австралійської платформи. В першій на докембрійському фундаменті, або на серії кару – лежить товща (2500 м) переверстування континентальних й морських відкладів з рештками рослин, рептилій, риб, водоростей, брахіопод.
Серед морських тварин – спільні з Тенісом. В другій море заходило періодично: континентальні й льодовикові) відклади ранньої пермі чергуються з морськими мілководними породами з фауною амонітів спільних з Індійськими й самарського ярусу Західного Уралу. Пізня перм виключно морська.
Центральна Індія – про верстки черепашкових вапняків з залишками раньопермських гастроподи, брахіоподи, криноідей та риб, виявлене серед порід серії кару (вугільний басейн Умарія).
У складчастих системах: Західноєвропейська каледонсько-герцинська система – палеогеографічно нагадує пізній карбон, але досить швидко рівний вологий клімат міняється на сухий аридний – весь пермський період, відповідно – початок ранньої пермі – темні глини з прошарками вугілля і рештками рослин, а друга половина ранньої та пізня перм – червоноколірні пісковики, конгломерати та алевроліти (подібні до олдреду): в Північно-Німецькій западині, Саарській та Сілезький басейн, Тюрінгія, Богемія, окраїни Центрального плато (Франція), Армориканські та Пеннінські гори, Гарц тощо.
Потужність від кількох до 1600 м (Західні Судети, Саар). У Західних Судетах та Сілезії у відкладах нижньої пермі – ефузиви й туфи. У зв’язку з заальскою фазою на межі ранньої та верхньої пермі – відбулося ускладнення давніх структур, роздрібнення їх і, головне, поновлення значних низхідних рухів в області Північно-Німецкої западини, які призвели до величезної трансгресії з півночі – цехштейновий басейн на заході досяг підніжжя каледонських герциніди; на півдні – інгресував у глиб герцинських споруд Германії, а на сході поширився до Сілезького басейну, Свентокшишських гір, Брестської западини та Прибалтійської синеклізи. (розріз на сторінці –12-13 – Німецька западина).
У Брестській западині 22 м, Прибалтійська Синекліза 370 м, знизу вгору: конгломерати, пісковики, бітумінозні глини, вапняки, доломіти, гіпси, кам’яна сіль. У пізній пермі море було не глибоким, потім розпалося на окремі лагуни, а наприкінці періоду зникло.
Урал – передгірний прогин, про нього мова вже була.
Тянь-Шань – суша. Морські умови тільки в прогинах, переважно в південних районах. На півдні тянь-шанське море сполучалося з Тенісом, на півночі по окремих протоках досягало Фергани, а на заході Гісарського хребта.
Тут за ранньої пермі відклалося до 3,5 км сланців, пісковиків та вапняків з комплексом тропічної фауни. На суші та в депресіях відкладалися теригенні верстви – до 4 км.
Рання перм закінчилася горотворною фазою. Умовно, пізня перм встановлена у Ферганській западині – піщано-глинисті вугленосні породи з багатою деревною флорою.
В Казахстані – озерні, річкові та делювіальні часто переверствовані лавами, туфами й туфітами. (Прибалхашшя, Заілійський Алатау, Калбинський хребет, Рудний Алтай, Зайсанська западина тощо. На півдні – строкаті піщано-глинисті породи з бокситами й мідними рудами, або прісноводні вапняки, мергелі чи гіпси. У Джезказганській й Чуйській западинах до 800 м солей.
В Алтає-Саянській зоні – озерно-болотні, часто вугленосні породи з рештками тунгуської флори (Кузбас, Мінусинська западина, Рудний Алтай, Приіртишшя). Потужність в Кузбасі до 5,5 км. Верхояно-Чукоцька система – пермським періодом – починається новий геосинклінальний етап розвитку, що тривав до кінця юри й до ранньої крейди – величезний морський басейн.
Потужності до 6 км. Піщано-глинисті породи з підпорядкованими пластами вапняків, конгломератів, ефузивів, туфів, іноді вугілля. Східно-Азійська складчаста система – морські вулканогенні та осадочні, уламкові й карбонатні породи (до 7 км – Пенжинський та Коряцький хребти, о. Сахалін).
Монголо-Охоцька система – рання перм подібна до пізнього карбону – суша. На сході й півдні геосинклінальні басейни – Селенгинський та Східно-Монгольський вулканічні пояси. За пізньої пермі – диференіцьйовані рухи, кінець періоду горотворна фаза. Уламкові та уламково-вулканогенні породи до 7 км.
Альпійсько-Гімалайська система.
Тут основний зміст подій пермського періоду –подальше відновлення геосинклінального режиму, поширення моря на захід. Рання перм – руйнування до пермських споруд, пізня перм – занурення на Апеннінах, Сицилії, решта Східних Альп, до східного краю Атласу. В районах вище рівня моря – континентальні вугленосні в або червоно-бурі без вугільні піщано-глинисті товщі.
Найповніша перм у Карнійських Альпах (де нижня перм залягає згідно з верхнім карбоном – вапняки з фузулінами, амоноїдеями та брахіоподами Oldhamia, Lyttonia.
Верхня перм починається конгломератом “Веррукано” вище греденські пісковики з рештками папоротей й пісковиків; догори переходить згідно у вапняки нижньої пермі.
У Середніх Альпах обидві відділи пермі представлені конгломератами веррукано та греденськими пісковиками, які чергуються з кварцовими порфірами та меланофірами.
Перм – в Криму, на Кавказі, у Закавказзі, на Памірі (Дарвазський хребет – до 4 км), Туреччина, Афганістан, Бірма, Південний Китай, Індонезія та Гімалаї, де вапняки, глина, мергелі 20-200 м до 500 м в районі Евересту. Значне опускання й трансгресія моря; невелика потужність й відсутність вулканогенних порід свідчить про відкритий платформний характер моря в Гімалаях.
Кордильєрська система – нижня перм – до 3,6 км на заході смуги переважно підводно-вулканогенні, на сході – теригенно-карбонатні відклади, більш мілководні. На півдні – товщі моласи початку нижньої пермі та – вапняки і доломіти (500-600 м) – верхньої частини нижньої пермі.
Верхня перм – товща моласи.
В Андах – пізньокарбонове зледеніння; у ранній пермі – зледеніння зникає, утворюються потужні карбонати (фузуліни та брахіоподи); в північній частині – піщано-глинисті червоноколірні моласи. У пізній пермі висхідні рухи на всій території Анд, у передовому прогині – моласи. Повторне зледеніння в Болівії та Західній Аргентині за пізньої пермі. Перу, Чилі, Аргентина – вулкани.
Східно-Австралійська система – рання перм – у крайовому прогині та міжгірських улоговинах – відклади до 6 км, пласти тілітів; у ранній пермі остання фаза складної історії Австралійських Кордильєр. Пізня перм – висхідні рухи (150-200 м) – відклади континентальні уламкові породи в депресіях, незгідно з нижньою Перм’ю.
Основні риси геологічної історії земної кори в пермському періоді:
1– В пермі далі розвивались або завершувались ті процеси, що почались в палеозої, вона була продовженням карбону (іноді навіть говорять пермо-карбон).
1.1. – завершення герцинського циклу, ліквідація Урало-Тяньшанського геосинклінального басейну і остаточне перетворення його на мозаїчну платформу, яка з’єднала післякаледонський Північноатлантичний континент і Сибірську платформу та Китайсько-Корейську сушу в єдиний материк – Лавразія. На заході Середземноморського поясу Європейський та Африканський континенти зімкнулись, а на схід від Кавказу в пізньому палеозої й до тріасу існував реліктовий океан Палеотетіс.
Отже можливе існування в пізньому палеозої єдиного материка Пангеї–2 та океану Палеопаціфіку. Лавразії з’єднувалась з Гондваною в західній частині (Аппалачі, Західна Європа, Північна Африка) – середземноморським поясом складчастості.
2 – В пермі почався новий цикл подій, які розгорталися вже в мезозої і були характерні саме для цієї ери.
2.1. – в пермі розгортались процеси, типові вже для мезозойської ери – розчленування Гондвани – великі прогини вздовж східного краю Африканської платформи, на індійській та на сході Австралійської платформи – інгресії по цих прогинах вод Тетісу.
2.2. – Утворення Північно-Німецької западини. Пізньопермськими трансгресіями – гренландського, цехштейнового та казанського – відкрився новий напрямок руху морських вод на Лавразії збоку Арктичної геосинкліналі, цей напрямок був властивий для мезокайнозою разом з трансгресіями морів з Тетісу.
Подвійний характер пермі як перехідного від палеозою до мезозою відобразився і в складі органічного світу. По-перше, продовження карбонового, по-друге, чимало нових елементів, характерних для мезозою.
Вимирають палеозойські групи, а нові виступають на перший план.
Приклад, наземна флора: кількість палеозойських птеридофітів, насінних папоротей та кордаїтів різко зменшилось, поступаючись перед голонасінними, які практично вже в цю епоху опановують сушу.
Відносно швидкий хід палеогеографічних змін не дав змоги багатьом консервативним і вузькоспеціалізованим, нездатним швидко пристосовуватися до нових умов життя формам перейти цей рубіж; вони почали відставати й в процесі природного добору загинули.
Групи, які пристосувались до нових фізико-географічних умов, збереглися. В карбоні Південний полюс знаходився в межах південної частини Африки, а в пермі – в Австралії.
Такі умови викликали грандіозне зледеніння Гондвани. На початку пермі клімат став більш м’яким. Екваторіальний пояс – Північна Америка, Центральна Європа – Сибір далі на схід. (родовища бокситів з латеритної кори вивітрювання – у вологих тропічних зонах).
Більш помірні гумі дні кліматичні пояси – маркуються вугленосними товщами Сибіру та Гондвани. Червоноколірні й соленосні товщі Західної Європи та СЄП, Казахстану – показують північну аридну зону, на північ від якої знаходилась гумідна.
Корисні копалини: Вугілля, солі, руда; в Казахстані мідь, поліметали, Тянь-Шань – кіновар, вісмут; Норильська – мідь, нікель, срібло; ДДЗ, Передуралля – газ, нафта.
