Озерні та болотні відклади
Озерні западини різноманітні за розмірами, формі та походженню. Різноманітні і їх відклади. На характер озерних відкладів впливає низка причин:
1)Клімат, він визначає гідрохімічний режим та склад організмів
2)Розмір, форма та глибина озера
3)Спосіб живлення осадочним матеріалом
4)Характер берегів та рельєф водозбірної площі
5)Склад порід на цій площі
Потужність озерних відкладів залежить не стільки від початкової глибини озерної западини, скільки від наявності, тривалості та величини тектонічного занурення ложа озера. Вони розподіляються за законами механічної диференціації, крупний матеріал – біля берегів, а до центру зноситься дрібнозернисті частинки та мул. Загальна схема може бути порушена через нерівномірність живлення теригенним матеріалом.
Нерідко спостерігаються підводні зсуви напіврідких мас при нахилі дна від 3о й більше.
Озерні осадки загалом мають тонку горизонтальну шаруватість (через спокійний гідродинамічний режим). Якщо інтенсивність приносу осадків змінюється відповідно до сезонів, то осадки набувають сезонної шаруватості. Характерною рисою являється певна доля рослинних решток. Озерні відклади парагенетично пов’язані з іншими типами континентальних відкладів: алювієм, пролювієм, утвореннями льодовикового генезису тощо. Приморські озера та їх осадки пов’язані з морським комплексом.
Озерні відклади за аридного клімату
В аридному кліматі озера отримують менше води, ніж випаровується, тому вони безстічні й іноді періодично висихають. В них осаджуються не тільки механічно внесені відклади, але й розчинні речовини, які досягли насичення. Озера, як правило, солоні, життя в них рослин та тварин пригнічене.
Їх кількість обмежена, а у сильно мінералізованих озерах вони майже цілком відсутні.
За складом озера посушливих областей поділяють на три класи:
1)содові, 2) вуглекисло-магнієві, 3) вуглекисло-кальцієві.
Складні фізико-хімічні процеси призводять розчини озер до насичення та випадіння речовини в осадок на різних стадіях засолення. В результаті зміни рівноваги в розчині, а це в свою чергу призводить до утворення нових сполук, які з часом досягають насічення та випадають в осад.
Типовим прикладом озера посушливої області є озеро Балхаш. Його глибина досягає 30 м. Солоність – 0,1 – 1,5 % на північному сході. В озері відкладається сапропелевий мул – „балхашит”, який частково приносять річки, а головним чином утворюється за рахунок розкладання зоопланктону та фітопланктону. Типові осадки озера – теригенні, але карбонати складають до 20-50%, іноді до 70%. В озері завдяки діагенезу утворюються вторинні доломіти.
Озерні відклади за гумідного клімату
За гумідного клімату озера отримують більше води, ніж випаровується, тому вони проточні. Розчинені речовини виносяться далі не накопичуючись в озерах. Ці озера прісні. В озерах гумідного клімату накопичуються уламкові та глинисті відклади, а також органогенні утворення.
Вода в річках, струмках та озерах вологих областей в наслідку проточності містить незначну кількість солі – 0,01 – 0,05 % та менше (в оз. Байкал – 0,007%). Якщо в морській воді переважають хлориди, то в прісній воді озер загалом – карбонати. Іноді в прісних озерах жорсткість води збільшується до такого ступеню, що відбувається хімічне осадження тонкозернистого карбонату, який утворює прошарки „озерного мергелю”. У Цюріхському озері потужність цього мергелю досягає 9 м.
Кисень в озерах розповсюджений нерівномірно, що пов’язане з сезонами. В літній час дуже багато фітопланктону, який збагачує киснем верхні шари води до 300% від норми. Взимку надходження кисню у придонній частині цілком припиняється й там можуть виникати анаеробні умови, якім забезпечують утворення сапропелевих мулів. Весною відбувається надходження кисню та припиняється утворення сапропелевих мулів, а талі води приносять теригенний матеріал.
Влітку забезпечення киснем придонних шарів ускладнюється й тому може відбуватися утворення відкладів збагачених напіврозкладеними органічними рештками. Якщо берегами та в самому озері розвинута бурхлива рослинність, то відбувається поступове заростання озера й перетворення його на болото.
Для багатьох північних озер характерним є відкладення залізної бобової руди. У викопному стані зустрічаються також марганцеві руди та боксити. Вони приурочені головним чином до берегової частини озер.
Байкал
Глибина озера – 1600 м. Галька та гравій зустрічаються на відстані до 5 км від берегу на глибині до 600 м. Піски поширені до глибини 100 м окремо або разом з гравієм та гальками. Як виключення на глибині до 1200 м (за рахунок підводних зсувів та льодового розносу. Алевритові мули лежать смугою вздовж берега на глибині від 10 до 1400 м. Осадки середньої частина озера представлені тонкозернистими алевритовими та глинистими мулами, які збагачені шкарлупками діатомей з домішками спікул губок. Вода в озері гранично недосичена іонами карбонату кальцію (Са+ та НСО3-)
Болотні відклади
Болота бувають пов’язані з озерами, річками, конусами виносу, дельтами, лагунами.
Їх розрізняють за геоморфологічним положенням, за складом вихідної рослинності, за обводнені сю, за проточністю, за хімічним складом води, за її багатством поживними речовинами.
Для утворення боліт обов’язковими є дві умови:
1) наявність вихідної рослинності;
2) рівень ґрунтових вод мусить співпадати або майже співпадати з денною поверхнею.
Важливо розуміти різницю між „болотом” та „торфовищем”. В болоті рослинність ще пов’язана з мінеральним дном водойми, а в торфовищі – потужність відмерлих рослинних решток (торфу) настільки велика, що живі рослини не мають безпосереднього зв’язку з мінеральним ґрунтом та разом зі всією кореневою системою ніби висять у торфі.
Торфовища поділяють на низовинні (головним чином прирічкові), верхові та перехідні. Вони розрізняються за геоморфологічним положенням, та головним чином за характером мінерального живлення: низинні – утворюються в умовах багатого мінерального живлення, а верхові – збіднені мінеральним живленням. Дуже розрізняється вони за характером рослинності. Найбільше геологічне значення мають торфовища низинного типу.
Ступінь водності впливає на умови поширення органічних речовин та на характер утворення торфу. Сапропель утворюється через розкладення решток організмів. Багатих білковою речовиною та жиром. Він розповсюджений в нижній частині залежи.
З болотами тісно пов’язані викопні ґрунти, які являють собою грудкувату глинисту породу, яка переповнена рештками корінців рослин та має в складі каолініт (польові шпати швидко розкладаються в кислих водах торфовища) – текстури таких викопних ґрунтів неупорядковані й мають назву „кучерявчиків”.
